26 серпня в невеличкому будиночку по вулиці імені Івана Коваленка було надзвичайно людно. Хвіртка ледве встигала пропускати радісних усміхнених людей з величезними букетами в руках до затишного подвір’я під тінистим мереживом білокорих беріз. Адже того дня господиню цієї садиби – дружину нашого земляка-боярчанина, вчителя й українського поета-дисидента радянських часів Івана Юхимовича Коваленка Ірину Павлівну – з її 90-літнім ювілеєм вітали її діти й онуки, учні та друзі.

А сама Ірина Павлівна, усміхнена й просвітлена, неначе ця погожа літня днина, приймала вітання і пильно-пильно дивилася в очі кожному гостеві, неначе намагаючись прочитати в них оте найголовніше, заради чого живе ця людина на цій землі. Пізніше, вже за щедро заставленим святковим столом у потопаючій в живих квітах кімнаті, Ірина Павлівна скаже:
– Так вже склалося, що я жила і працювала для того, щоб мої учні могли якнайкраще реалізувати свої здібності. Тим самим я змогла реалізувати і себе. І зараз, аналізуючи пройдений життєвий шлях, відчуваю, що я своє вище призначення виконала. Мабуть, саме від цього – спокій і мир у душі. І мабуть, саме тому легше дивитися в майбутнє, очікувати випробування долі, які ще попереду і згадувати ті, які вже були…

Так, все було того дня у скромному будиночку боярських вчителів: слова вітання і слова вдячності, спогади про шкільні роки сивочолих учнів Ірини Павлівни і їхні розповіді про те, як саме ці вчителі – Ірина Павлівна та її чоловік Іван Юхимович – визначили життєвий шлях, вплинули на долю, допомогли стати справжніми людьми.

Та був на тому святі ще один гість: життя. Воно вривалося до кімнати пустотливими сонячними зайчиками і пахощами квітів, воно весь час переривало тости і розмови телефонними дзвінками (як з України, так і з-за кордону), воно дивилося на цих щасливих людей очима онуків Ірини Павлівни – Івана та Олі й стверджувалося рядками віршів її чоловіка, породжених самим життям. Так, доля розкидала учнів Ірини Павлівни по всьому світу, та не змогла стерти з їх пам’яті дорогу до невеличкого будиночка під березами, де на них завжди чекає їхня вчителька. Ця „Велика маленька жінка”, як ніжно сказав про свою матусю син Ірини Павлівни Олесь…

Вітаючи Ірина Павлівну з її ювілеєм від імені керівництва міста, заступник міського голови Валерій Шульга побажав іменинниці міцного здоровя, довгих років життя і всіляких гараздів. А ще пообіцяв, що найближчим часом міська рада таки знайде кошти для видання вибраних творів її чоловіка – Івана Юхимовича Коваленка, адресованих саме вчительсько-учнівській аудиторії. Мабуть, саме ця поки що невидана книга по праву зможе претендувати на звання найкращого подарунка. Адже цю збірку вже давно чекають в наших школах.

Радислав Кокодзей

На фото - Ірина Павлівна з сім’єю та найближчими учнями

 18 липня 2001 року пішов із життя український поет, вчитель і дисидент радянських часів  Іван Юхимович Коваленко. До роковин з дня смерті у Свято-Покровському храмі м. Боярка відбулася панахида його світлій пам’яті…
     
      Схилені в молитві голови… Тихе сяйво свічок перед образами в храмі й ясний сонячний диск у бездонній небесній блакиті за вікном…

      Звертаючись до рідних та друзів, які того дня прийшли вшанувати світлу пам’ять Івана Юхимовича, настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ м. Боярки о. Дмитро Присяжний звернувся до присутніх з такими словами:

      „Немає любові більшої тієї, коли хто життя покладе своє за друзів своїх…” Слова нашого Спасителя Ісуса Христа красномовно свідчать про ту жертовну любов до Бога і рідної Вітчизни, що була властива блаженній пам’яті Івана Юхимовича Коваленка. [...]

РОЗРОБКА УРОКУ З ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ 

Основна частина
Клас – 8.

Епіграф  до уроку:       

       ”Пишу, хоча б і не хотів, пишу тому, що Бог велів,
                                                                                                                                                                                               Себе замучую й слова, аби душа була жива…”
І. Коваленко.

Тема: Література рідного краю. Творчість Івана Юхимовича Коваленка –  вчителя, поета-шістдесятника, дисидента радянських часів
            
Мета:

– Розповісти про життєвий шлях І.Ю.Коваленка;
– Ознайомити восьмикласників із вибраними ліричними творами, розкрити тематику, мотиви лірики;
– Формувати вміння й навички аналізу ліричного твору;
– Розвивати образне мислення учнів, усне мовлення;
– Виховувати почуття патріотизму, любов до рідного краю.

Міжпредметні зв’язки:  українська мова, історія України.
                                          
Обладнання, наочність:  портрети поета різних років життя, фотоматеріали, збірки поезій „Недокошений луг”, „Джерело”, „Перлини”.                 

Тип уроку:    Урок вивчення нового матеріалу [...]

Державна телерадіокомпанія „Культура” розпочала зйомки фільму про вчителя і поета-дисидента радянських часів Івана Юхимовича Коваленка (режисер Богдан Гнатюк, оператор Олександр Скудар). Планується, що вже у жовтні глядачі не тільки України, а й далекого зарубіжжя зможуть побачити цю стрічку на своїх телеекранах.

Це буде фільм про вчителя, по чиїх віршах його сивочолі учні й нині звіряють своє життя… Про поета, чиї вірші звучать у школах і навчають юних бути Людьми у найвищому розумінні слова… Про мужнього борця за Незалежність України… А ще це буде фільм про подружжя Коваленко: про кохання, про духовну єдність, про вірність на все життя. Дружина поета Ірина Коваленко - в такій же мірі головний персонаж фільму, як і її славетний чоловік. [...]

ПОТРЯСІННЯ

„Серце України скрізь,
де живуть свідомі
своєї духовної суті українці”

1988 рік, кінець літа.
…Ми вийшли, начебто покурити, з хати під могутні акації на вулиці Антонова Овсієнка, 46. Це - посеред зеленого чернігівського подолу - Лісковиці. Ми - це сивий 70-річний поет Іван Юхимович Коваленко, і я - 28-річний студент-заочник Київського державного університету ім.Тараса Шевченка.

Я закурив, а Іван Юхимович, розминаючи цигарку почав неголосно і неспішно читати свої вірші:

Все забрали, хліб і сало,
І корову і бика,
Усього було їм мало,
Залишили - гопака…

…Я не знаю, що діялося зі мною і що сталося з моїм обличчям, але напевне воно змінилося. Іван Юхимович це побачив і продовжував читати ще впевненіше, відчеканюючи слова. Мені здавалося, що досі ніколи в житті я не чув поетичних рядків, які б так просто, образно розповідали про історію, біль і страждання мого народу: [...]